СОЦІУМ
Міська Громада
Прийом громадян
Економіка
Бюджет міста
Робота комунальних служб
Тендери
Фінансові послуги
Освіта
Культура
Молодь і спорт
Фотогаларея
Регуляторна політика


Прапор міста

Українські міста в Iнтернеті

Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика

Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют



До ікони Вишгородської Богородиці
07.05.2014

Доля пам’ятки як символ історії Давньої Русі-України .

30 кілометрів пішки — відстань від Києва до Вишгорода — паломники Української Греко-Католицької церкви подолали у перші травневі вихідні заради духовного очищення. В кінцевому пункті прощі віряни приклались до копії ікони Вишгородської Богородиці.

Доля цієї унікальної пам’ятки вітчизняної духовної культури є символом жорстокої, нещадної історії Давньої Русі-України. Втім, є безперечні аналогії і з нашим днем: ті, хто мстив прагнуть «анексувати» в українців тисячолітню історію й позбавити нас свободи, мають «гідних» попередників. Ось і трагічна доля цієї ікони є наочним прикладом злочинного «святокрадства» (за визначенням відомого українського мистецтвознавця, філософа та історика Дмитра Степовика) наших північних сусідів, конкретно — князя Андрія Боголюбського. Того самого, котрого Василь Ключевський небезпідставно вважав «першим справжнім росіянином на княжому престолі».

Вишгородська (а не «Володимирська», як її називають у російській традиції) ікона Божої Матері має дуже цікаве походження. Строго кажучи, створена вона була у Візантії (тамтешня її назва — ікона Ніжності), у Константинопольському монастирі Студіон, найімовірніше — незабаром після вступу на престол першого імператора династії Комнінів — Олексія Комніна (1081 рік). У монастирі Студіон розташовувалась велика, очевидно, найбільша у Візантії майстерня для виготовлення ікон та розмальовування рукописних книжок, все це робилося під патронатом візантійського імператора та константинопольського патріарха. Первісний, точніше, першоджерельний фрагмент ікони Ніжності — це обличчя Христа Дитяти та Богородиці Марії, а все інше — не зовсім вдалі, дилетантські або навмисно фальшиві домальовки вже ХV та ХVI століть, коли ікона давно вже була викрадена росіянами. Це важливо мати на увазі.


Як ікона Ніжності потрапила на Русь, а згодом — у князівську резиденцію у Вишгороді (звідси — її українська назва)? Для імператора Олексія Комніна важливо було налагодити ділові та політичні стосунки з великим князем Київським Володимиром Мономахом (1113—1125 рр.), щоб спільно протистояти численним зовнішнім загрозам; між Константинопольським та Київським дворами налагоджуються родинні зв’язки. І коли в другому десятилітті ХІІ століття (ймовірно, 1115-го або 1116 року) княжна з роду Мономаховичів вийшла заміж за Ісака — молодшого сина імператора Олексія Комніна, то ікона Ніжності, як придане княжни, помандрувало до Києва.

Ось як пише Дмитро Степовик про духовний зміст ікони: «Глибинна сила почуття, яка так зворушує глядача, виражена в поглядах обох (немовляти Христа та Матері Божої. — І.С.). Син і мати не дивляться одне на одного. В очах Марії тому й не окреслені зіниці, що її погляд звернений у безмежність — в цьому погляді злилися разом молитва, надія і скорбота. Вона любить, знаючи, що колись космічне зло, вселене в людей, брутально перерве цю любов. Знає про це й Син... Лише двоє облич, що злилися в ніжній любові, а як багато вимовлено в них зі святих євангельських істин!».

Вважається, що ікона, прибувши до Києва, спершу перебувала у митрополичому соборі святої Софії, а згодом (очевидно, 1136 року), під час князювання Ярополка Володимировича — сина Володимира Мономаха, була перенесена до Вишгорода, до заміської резиденції київських князів, туди, де була побудована їхня домова церква святих Бориса і Гліба. А згодом трапилася трагедія, яка залишила глибокий слід в історії України. Михайло Грушевський пише: «Він (Андрій Боголюбський. — І.С.) виріс на Поволжі, і Русь-Україна з її довгою історією, виробленими формами життя, була для нього чужа і несимпатична. Він потайки від батька, Юрія Долгорукого, втік з Вишгорода у 1155 році до Суздаля, забравши з собою (викравши! — І.С.) палладіум будущої Московської держави — Вишгородську ікону Божої матері, привезену з Візантії... Андрій змагає до того, аби знищити, понизити Київ, а бути сеньйором руських земель у своїм Володимирі» — ось цей політичний мотив варварського вчинку Боголюбського виокремлений М.С. Грушевським дуже точно.

А потім був жахливий погром Києва військами Боголюбського у 1169 році, коли, за словами літописця, «не було милості нікому нізвідки» (ікона на той час вже 14 років перебувала в руках князя-крадія). А далі — ця святиня була оголошена російською (!) Володимирською іконою Божої Матері, джерелом перемог царської держави. Проте святокрадство Боголюбського не приховати — ані брехнею, ані багатовіковим насильством. Зараз ікона зберігається в Московському Кремлі.

Ця безмежно трагічна й водночас справді повчальна історія доводить одне: окупанти, як правило, спочатку крадуть національні святині духу тієї землі, на яку зазіхають, потім — прагнуть спотворити або й винищити історичну пам’ять. І нарешті — зі зброєю в руках виступають проти свободи й державності народу.

 

День



<< повернутися   [версія для друку]

   
TyTa
www.vyshgorod