СОЦІУМ
Міська Громада
Прийом громадян
Економіка
Бюджет міста
Робота комунальних служб
Тендери
Фінансові послуги
Освіта
Культура
Молодь і спорт
Фотогаларея
Регуляторна політика


Прапор міста

Українські міста в Iнтернеті

Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика

Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют



Вишгород : Правда про Ничипора Шолуденка
17.10.2013

Ця вулиця зберігає пам’ять про нашого земляка — тут встановлено обеліск, біля якого завжди квіти.

Є у районі і радгосп імені Шолуденка (колишній «Ягідний») — у Лебедівці, на місці затопленого Київським морем села Сваром’я, де Ничипір народився і виріс. Щоправда, як і більшість сільськогосподарських угрупувань, радгосп цей уже й не радгосп, а щось на зразок артілі — існує за рахунок рибальства. Землю розпайовано — власники тепер розпоряджаються нею хто як хоче.

А на місці молочнотоварних ферм виріс всеукраїнський племінний кролівницький комплекс. Біля колишньої контори радгоспу є погруддя Ничипора Шолуденка. Є в Лебедівці і будинок, де доживали віку батьки Ничипора. Звели його поруч старої хати. Колись хотіли у будинку облаштувати музей, але нічого не залишилось із речей рідних та Ничипора, будинок той продавали і перепродавали, а стару хату- сарай нові господарі розвалили. Навіть таблички про те, що на цьому обійсті жила родина Шолуденків, — немає.

Роки ідуть, оновлюється село, але пам’ять безсмертна. Образ безстрашного танкіста, який першим увірвався у захоплений фашистами Київ, став уже хрестоматійним. І майже ніхто не замислюється над тим, що до Хрещатика танк Шолуденка не дійшов — ворожа куля влучила у Ничипора на Шулявці.

Правду про Героя все життя шукав колишній фронтовик Владилен Ієремійович Степанюк. Йому пощастило зустрітися з полковником Павлом Пономаренком, який воював разом із Ничипором у 22-й гвардійській танковій бригаді третьої гвардійської танкової армії генерала Рибалка. Він навіть брав участь у похованні Героя на площі імені Калініна. Пономаренко залишив спогади про війну і зокрема про Ничипора Шолуденка — про форсування Десни біля села Літки, переправу через Дніпро під Лютежем, про наступ на Київ через Святошин.

Танки тоді увімкнули фари і з страшенним ревом поповзли на ворожі позиції. Фашисти почали відступ на житомирський напрямок.
Отут і відзначився Ничипір Шолуденко. У святошинському лісі разом із своїм товаришем Аветисяном він узяв у полон німецького офіцера, при обшуку якого знайшов карту замінування Києва.

Уявіть, скільки б людей ще загинуло у ті пекельні дні, якби фашистська операція вдалася.

Танкісти посадили полоненого у танк і попрямували до центру Києва, уточнюючи деталі на фашистській мапі. За ними рухалася колона наших бойових машин.

Ничипір добре знав Київ, бо до війни кілька років тут жив. Він сидів на броні танку, щоб орієнтуватися по місцевості. Коли були у кварталі теперішнього політехнічного інституту, на перетині вулиць Борщагівської та Індустріальної, з боку Караваєвих Дач вистрелила німецька самохідка. Осколок влучив Ничипору в груди.

Товариші ще намагалися врятувати його — танк попрямував до Жовтневої лікарні. Але лікарі констатували смерть. Був ранок шостого листопада. Щоб місце поховання Шолуденка не загубилося, викопали могилу на площі ім. Калініна (нині — Майдан Незалежності), встановили на ній дерев’яну табличку з його прізвищем. Потім могилу перенесли до Маріїнського парку, а 1957 року останки перепоховали разом із іншими у парку Слави, а Керосинну вулицю на Шулявці назвали його ім’ям.

Насправді Ничипір Шолуденко не був капітаном, як свідчила перша табличка — він був лише гвардії старшиною. І не просто танкістом, а ще й розвідником. А їм не рекомендували писати детальну автобіографію, фотографуватися, тому знаємо лише один знімок Героя — той, де він у танковому шоломі.

У родині Шолуденків, крім Ничипора і трохи молодших за нього Федора і Петра, були доньки Соня і Марія. Батьки — учасник Першої світової війни Микита Андронович та Меланія Омельківна працювали у колгоспі. А Ничипір поїхав до Києва. Ніби працював на заводі «Арсенал». За іншою версією — вчився на закрійника.

Перед війною пройшов курс у танковому училищі і воював під Курськом та Сталінградом.
Під час війни фашисти майже спалили його рідне Сваром’я, згоріла й хата Шолуденків. Перебралися батьки Ничипора у землянку, як і більшість односельців. По війні самі збудували глиняну хатку — під стріхою, з віконницями. А в 70-і роки, коли вже і мати пішла з життя, і наймолодший брат Петро, радгосп звів для батьків цегляний будинок.

Микиту Артемовича на початку 90-х забрали до Києва доньки. Відтоді зв’язок родини з Лебедівкою обірвався. Про дітей та онуків Софії та Марії тут нічого не знають.

І навіть, якщо з рідних Ничипора нікого вже немає, лебедівці зберігають пам’ять про свого земляка у назві радгоспу, вулиці, вишгородці та кияни вшановують Героя на вулицях його імені, вдячні нащадки несуть живі квіти до обелісків танкісту-розвіднику, завдяки якому не злетів у повітря наш древній Київ восени 1943 року.

Використані матеріали ЗМІ,
інтернет-видань

Вишгород



<< повернутися   [версія для друку]

   
TyTa
www.vyshgorod